Сьогодні в Україні збереглося півтори тисячі дерев’яних церков. Це унікальні пам’ятки національної архітектури, більшість з яких не має аналогів у світі. Чимало храмів потребує ремонту або реставрації.
Деякі перебувають у катастрофічному стані, та держава на порятунок коштів не виділяє. Недавно вісім українських церков номіновано на включення до списку світової спадщини ЮНЕСКО — дві у Закарпатській області, чотири на Львівщині та дві на Прикарпатті. На столичній нараді з нагоди 25-ліття першого українського номінанта ЮНЕСКО — Софії Київської — українські фахівці назвали ці вісім церков. На Івано-Франківщині це церква Святого Духа в Рогатині (1598) та храм Різдва Пресвятої Богородиці (1808) в с. Нижньому Вербіжі на Коломийщині.

За прогнозами фахівців, унікальні дерев’яні храми можуть поповнити Список ЮНЕСКО в 2012 році. Інші претенденти — церква Святого Духа (1502) у Потеличі, церква Святого Юра (1657) у Дрогобичі, церква Святої Трійці (1720) у Жовкві, церква Різдва Пресвятої Богородиці (1838) у Маткові на Львівщині. На Закарпатті це храм Вознесіння Господнього (1824) в Ясіні та церква Святого архістратига Михаїла (1745) в Ужку. На жаль, серед номінованих до Списку ЮНЕСКО пам’яток немає жодної церкви східної України. Це попри те, що в східних регіонах також є чимало старовинних дерев’яних храмів, яким загрожує знищення. Одним із них є Свято-Троїцький собор у Новомосковську Дніпропетровської області, за збереження якого свого часу боровся Олесь Гончар.

Дерево — недовговічний матеріал, і вже те, що зведені 400-500 років тому церкви збереглися до наших днів, робить їх безцінними. Крім історичної, вони мають також архітектурну і культурну цінність, викликаючи інтерес туристів і паломників. За словами фахівців, за кількістю таких безцінних споруд з Україною може зрівнятися тільки Румунія, у всій же решті Європи їх одиниці. Щоправда, там їх фахово вивчають і оберігають. Нам ще тільки належить якнайшвидше взятися за цю справу, але через неувагу з боку держави кожен рік на п’ять-шість унікальних церков у країні стає менше. Їх знищують пожежі, паразити, «реставрації» із застосуванням пластику й інших новітніх матеріалів, а також байдужість та нефаховість тих, хто ними опікується.

У доброму стані нині перебуває церква Святого Духа (1598) в Рогатині Івано-Франківської області, яку прикрашають унікальний бароковий іконостас XVII століття (один із найдавніших в Україні) та ікони XVI—XIX століть. Про високу мистецьку цінність іконостасу свідчить те, що його бічні врата з іконами «Архангел Михаїл» та «Мельхіседек» у 20-х роках XIX ст. експонувалися у Відні на міжнародній художній виставці. Також Нацбанк України минулої осені випустив пам’ятну монету номіналом 10 гривень «Церква Святого Духа в Рогатині» зі стилізованим зображенням церкви та храмової ікони XVI ст. «Зішестя Святого Духа на апостолів». Церкву Святого Духа вважають візитною карткою Рогатина. Менш обізнаним туристам навіть кажуть, що тут колись священиком був батько Роксолани, хоча церква років на 100 молодша від тих часів. Втім, вона є однією з найстаріших в Україні — 410 років і має унікальний старовинний іконостас. Недавно на реставрацію церкви, яка є філіалом Івано-Франківського обласного художнього музею, з Міністерства архітектури і містобудування надійшли гроші, за які замінили ронтове покриття, крім верхніх ярусів даху (забракло коштів), а стіни покрили спеціальними розчинами для консервації й відтворили різьблення кількох вікон.

Другий прикарпатський храм необхідно ще привести до автентичного вигляду — це обов’язкова вимога ЮНЕСКО до всіх номінантів. Однак дерев’яний храм Різдва Пресвятої Богородиці 1808 року в селі Нижньому Вербіжі Коломийського району Івано-Франківської області на початку 90-х селяни оббили бляхою. Як розповіла нам сільський голова Марія Карпенюк, зробили це з благородною метою, один житель села став меценатом цієї, як тоді всі були переконані, доброї справи. Однак «закута» в бляху давня унікальна дерев’яна церква, зведена за канонами гуцульської архітектури і без єдиного цвяха, опинилася немовби в панцирі, котрий, звісно, завдав більше шкоди, аніж користі. Сьогодні, каже пані Марія, селяни готові відновити первісний вигляд храму, тобто здерти бляху, зробити антикорозійне покриття, за кошти районного бюджету вже навіть оплатили 10 тисяч спеціалістам зі Львова, котрі виготовляють кошторисну документацію для цього відновленняѕ Але чи врятує це храм чи, може, нашкодить, сказати наразі важко. У розмові з Андрієм Давидюком, начальником відділу охорони культурної спадщини і музейної роботи управління культури Івано-Франківської ОДА, ми довідалися, що ЮНЕСКО вже навіть не вимагає, аби бляху негайно знімали, їм важливіші реальні і грамотні дії з порятунку споруди. Якщо зняття бляхи поставить під загрозу цілісність церкви, то її знімати не можна. І це ще не всі проблеми церкви в Нижньому Вербіжі. Інтер’єр споруди також частково знищений. Та все ж ця гуцульська пам’ятка початку XIX століття вражає неймовірною архітектурою і цінна тим, що має п’ять бань і, повторюся, зведена без єдиного цвяха.

Потрапити до Списку культурної спадщини ЮНЕСКО дуже престижно, економічно вигідно, але непросто. За словами А. Давидюка, ЮНЕСКО спочатку моніторить, чи дійсно держава зацікавлена опинитись у списку номінантів і чи реально вона пропагує цю ідею та наскільки серйозним є ставлення країни до своєї культурної спадщини. А вже відтак на 10-15 років країна отримує реальний шанс працювати в цьому напрямі за кошти ЮНЕСКО. Критерії та вимоги цієї організації — стовідсоткова автентика споруди і довкілля.

У списку номінантів могла б ще бути церква Благовіщення м. Коломиї, зведена 1587 року, але щоб парафіянам узимку було тепло, до старовинної споруди добудували цегляну котельню. Та це ще півбіди, бо котельню можна, звісно, розвалитиѕ інше порушення — більш серйозне: поруч із церквою на старовинному цвинтарі дозволили нові поховання видатних людей краю...

З добрих спонукань люди хочуть зробити храми теплішими, зручними, сучаснішими. Оббивають стіни модними матеріалами, замінюють дахи, перемальовують старовинні ікони, наймаючи «найкращих» художників. Та під бляхою чи пластиком деревина загниває. Ще одна біда дерев’яних храмів — вогонь. За останні 12 років на Прикарпатті згоріло 15 церков. Насамперед через недотримання правил протипожежної безпеки: встановлення численних освітлювальних приладів і невстановлення запобіжних пристроїв. А ще є прикмета, що стару церкву, мовляв, не можна розбирати, бо дерево гнитиме, тому краще, коли церква згорить.

На Івано-Франківщині під охороною держави перебуває 587 пам’яток сакральної архітектури, з них 122 — національного значення. Майже всіх їх передано у власність або користування громад. А ті чомусь вважають за можливе переробляти «на свій смак». Потрібна не лише роз’яснювальна робота, що особлива цінність якраз в автентиці. Важливо облікувати всі пам’ятки і зробити реальною відповідальність за їх збереження.

На Прикарпатті розроблено Концепцію та Програму національного і духовного відродження Івано-Франківщини до 2011 року. У них передбачено фінансування ремонтно-реставраційних робіт у церквах і середньовічних замках. За три роки ці напрями ще не фінансувалися.

Натомість Національна спілка краєзнавців України провела дві науково-краєзнавчі експедиції з метою визначення стану старовинних дерев’яних храмів — на Львівщину та Дніпропетровщину. На основі цих досліджень науковці розробили іншу Програму — національну — зі збереження та охорони сакральних пам’яток України. Вона включає завершення інвентаризації дерев’яних церков в Україні та на етнічних українських землях зі складанням уніфікованого індивідуального пам’яткоохоронного документа; проведення ремонтно-реставраційних і консерваційних робіт храмів, їхнього стінопису та ікон виключно із залученням фахівців-мистецтвознавців; здійснення сигнально-охоронних і протипожежних заходів; надання державної підтримки розробці номінаційного досьє для спільного подання Польщею та Україною унікальних дерев’яних церков Карпатського регіону до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. На думку провідного співробітника інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. Максима Рильського НАН України Дмитра Степовика, неможливо повністю зупинити процес руйнування дерев’яних храмів. Тому попри заходи, спрямовані на їхнє збереження та повернення автентичного вигляду, треба взятися й за їхню документальну фіксацію. Якщо ми матимемо науково зафіксований точний образ пам’яток, вони житимуть навіть після свого фізичного знищення.

газета Галичина