Його називали народним академіком. Його велич була у тому, що не послуговувався чужою думкою, а оперативно висловлював власну про всі речі і події як усно, так і в наукових та публіцистичних творах.

Про це засвідчують його видання та чисельні публікації, науково-навчальні програми, зокрема програма із гуцульщинознавства, аналогів якій не існувало і не існує. Ігор Пелипейко залишив нащадкам у спадок навчальні посібники, довідники, науково-публіцистичні книжки про Косівщину і Гуцульщину загалом: «Мій рідний край», «Пам’ятки природи Косівщини», «Гуцульщина в літературі», «Флояра. Хрестоматія з гуцульського фольклору», «Дослідники та краєзнавці Гуцульщини» (у співавторстві з Петром Арсеничем), «Косів: люди і долі», «Містечко над Рибницею», «Плай. Книга для читання про Гуцульщину», «Населені пункти Косівщини», «О гарний ти, краю!» та інші. А скільки творів зостались не виданими…

Виходець із відомої української родини (батько був генералом УНР), Ігор Аполлонович володів унікальним логічним мисленням, вражав надзвичайною працездатністю, мав енциклопедичні знання та блискучий дар відокремлюти головне від другорядного, вільно орієнтувався в усіх сферах життєдіяльності.

У виданні вміщено поезію, спогади та науково-публіцистичні матеріали про Ігоря Пелипейка його онуки Анни Богданової, Марії Вінтоняк-Іванчук, Аделі Григорук, Нестора Библюка, Любомира Держипільського, Василя Курищука, Петра Лосюка, Володимира Козьменчука, Никанора Крета, Аліси Мудрицької, Миколи Васкула, Дмитра Арсенича, Зеновія Библюка та інших земляків, яким пощастило знати цього непересічного науковця. Подано тут також світлини різних періодів його життя, фотокопії документів, видань, листів, нагород тощо.

ОДТРК