20 Березня 2009, 11:06

В Івано-Франківському художньому музеї відкрито виставку творів П.Савчина. З відкриттям виставки усіх присутніх привітав заступник начальника управління культури В.Тимків та мистецтвознавець М.Аронець. На виставці були присутні начальник відділу охорони культурної спадщини та музейної роботи управління культури ОДА А.Давидюк, представники місцевого самоврядування м. Калуш, громадськість.

Петро Савчин народився 23 березня 1923 року в с. Чертіж Жидачівсько­го району Львівської області. Си­рота із семи років, заробітчанин — із чотирнадцяти. З 1941 р. він — учасник національно-визвольної боротьби. В 1946 р. заарештований. Дев’ять років мордовських таборів, реабілітація після смерті Сталіна. З 1957 р. жив і пра­цював робітником у м.Калуш. Протест проти радянщини, яка не зламала духу й духовності П.Савчина навіть у неволі, проявлявся у писанні ікон. В одному з інтерв’ю говорив, що до того змусило його пережите: сирітство із 7-річного віку, участь у національно-визвольній боротьбі в Галичині, мобілізація до Червоної армії під час війни, повернення в УПА, 9 років мордовських таборів. Жив у Калуші, був простим робітником і малював букети на склі, ікони, плакати. Останні п’ять років життя – у віці від 75 до 80-ти, уже смертельно хворий, повністю присвятив розкриттю теми злочинів тоталітаризму: голод 33-го, концтабори, лісоповал.

Прихильниками і покупцями його образів був народ на ринках та ярмарках Івано-Франківщини. Розвал Ра­дян­ського Союзу став щасливим струсом свідомості — П.Савчин з молодою потугою включився в агітаційні кампанії початку 1990-х років. Він пише й малює десятки гасел, бо ж омріяна свобода йде Ук­раїною. Саме на цьому піднесенні спалахує талант митця-«істо­ріографа». Свою працю він мислив сповіддю, промовляв від тих, хто не повернувся, кому не розвиднілося. Саме в Калуші було створено вражаючої сили сповідальні композиції, про які автор сказав: «Моє мистецтво — біль моєї душі».

Спустошені села, натовпи вигнанців, яких «товарняками» перекидали за Урал, розстріляні непокірні та гордовиті, з’їдені вовками на лісоповалах, примушені до виборів радянської влади на місцях — ці та інші сюжети-спогади лягали в композиції П.Савчина. Митця з нього зробила совість пам’ятливої людини, якій пощастило повернутися. У Красно­ярському краї тяжку працю відбу­вала дружина П.Савчина — На­дія Павлівна. За її спогадами він напише композиції: «Бориславсь­ке гетто в 1947 р.», «На лісоповалі», інші. Серію страхітливих сюжетів за жанром можна визначити як «історико-наративну» в системі наївного малярства.

Цикл картин було написано у період із 1998 по 2002 роки, отже митець знайшов у собі сили на п’ять років зануритися в жахаючу минувшину і подумки знову пройти мученицький шлях.

Всі без винятку сюжети приголомшують болем, жахом табірної реальності, буденністю, з якою виконувалися масові вбивства та голодомори. Автор занурює глядача у страшну фантасмагорію. Сюжети, як у кінематографі, нанизуються один на одного, унаочнюють пекельну правду, накривають нею свідомість, як дев’ятий вал.

На схилку життя П.Савчин спромігся написати реквієм-сповідь, бо душі померлих, які блукали навколо покинутих, але не забутих тіл, вимагали від того, хто залишився живим, правди. 32 полотна Петра Савчина є в музеї міста Калуша. Їх називають реквіємом-сповіддю. Тепер вийшов у світ альбом його картин під назвою «Біль моєї душі».

http://ifportal.net/news/full/16660.html#Scene_1



Відвідайте також:


Музей "Природа Землі Галицької"

Музей історії давнього Галича

Музей-кімната «Мамина Світлиця»