Нещодавно зі стажування у Сполучених Штатах Америки повернулася делегація керівників закладів культури Івано-Франківщини. В її складі було і двоє коломийців: директор Національного музею Гуцульщини і Покуття Ярослава Ткачук і спеціаліст відділу культури і туризму Коломийської міської ради Володимир Лобурак. На підсумкову нараду за результатами поїздки учасники з’їхалися до нашого писанкового міста, де й поділилися своїми враженнями від побаченого й почутого, а також планами на майбутнє.

21 день делегація з Івано-Фран­ківської області перебувала у місті Клівленді штату Огайо у США, де живе чимало наших краян-еміґрантів. Поїздка до Штатів відбулася в рамках програми «Роль закладів культури в розвитку місцевої громади» коштом американського уряду. Делегація з України відвідала й ознайомилася з туристично-культурною інфраструктурою міста Клівленда. Щодня відповідно до програми передбачалося відвідати декілька мистецько-культурних заходів і закладів. Побували в галереях, театрах, школах мистецтв, на концертах, відвідали музеї. Додому привезли велику кількість вражень. Зацікавив членів делегації розвиток волонтерського руху й меценатство, ставлення до повсякденного життя і дозвілля, активність громади і допомога влади, дотримання законів і відповідальність людей за свої думки, слова і дії.

Варто зазначити, що у Клівленді в Українському музеї-архіві наші посланці побачили роботи відомої художниці Марії Лобурак, яка виготовляла декоративні тарілки, кахлі, свічники, кашпо, скульптурки, вази, плакетки, медалі. Чотири керамічні тарелі у гуцульському стилі роботи коломийської мисткині прикрашають центральну стіну музею. В 1992 році Прикарпаття відвідувала делегація зі США, а тут саме відбувалася виставка Марії Лобурак. Один з іноземців купив роботи художниці, але тоді ніхто й не міг подумати, що вони стануть експонатами музею в далекому Клівленді.

Кожен з членів делегації розповів про Америку, про те, що найбільше запам’яталося.

Надія Гасюк, директор будинку культури села Микитинців на Косівщині: «Найбільше вразили закони, а також розвиток волонтерського руху, адже держава фінансує лише 15-20 % від потреб закладів культури, інші кошти – це благодійні внески і меценатство».

Світлана Януш, заступник директора Івано-Франківського академічного театру ляльок: «Враження двояке, адже з одного боку дуже добре, а з іншого – дуже сумно. На орієнтаційних зустрічах у Києві нам казали, що ми повернемося іншими людьми і інакше подивимося на Україну. Справді, з Америки ми повернулися з досвідом, який будемо реалізовувати тут. Штати відкрилися нам з зовсім інакшого боку, ніж ми бачили їх у телевізорі. Вони – лагідні, відкриті і головне – пізнавальні».

Ярослава Ткачук, директор Національного музею народного мистецтва Гуцульщини і Покуття: «Я завжди думала, чому в Україні занепав волонтерський рух, адже ми не є черстві. Ні, ми просто живемо в іншому правовому полі, де волонтерство і меценатство були свого часу знищені, бо, наприклад, приміщення музею Гуцульщини було збудоване коштом громади. Всі важливі соціальні будівлі, школи, театри до 1939 року закладалися громадою і це була традиція меценатства, спонсорства, волонтерства. Святою справою було відпрацювати на громаду, було просто немислимо не працювати. Нині така сама ситуація є в США, доброчинність підтримується і дуже популяризується. Школярі, студенти, люди старшого віку працюють волонтерами, але не тому, що їх хтось змушує, а тому, що вони мають внутрішню потребу. Потреба підкріплена певними законодавчими актами, які допомагають людині зростати кар’єрно, суспільно, усвідомлювати, що ти потрібен громаді. Побачивши розквіт волонтерського руху в США, я зрозуміла, що у нас нема престижу мецената, нема престижу волонтера, бо вони перебувають поза правовим полем».

Іванна Ковбас, завідувачка клубу в с. Вікнянах Тлумацького району: «Звичайно, побачила і почула дуже багато цікавого й нового. Відтепер єдине бажання – змінювати ситуацію в своєму селі лише на краще і впроваджувати різні культурологічні проекти в життя на рідних теренах. Ми мусимо докласти максимум зусиль, щоб закласти у свідомість наших дітей фундамент духовно і культурно багатого суспільства».

Василь Турянин, директор Івано-Франківської обласної філармонії: «Поїздка надзвичайно збагатила мене і поставила переді мною завдання. Я окреслив те, над чим маю працювати на перспективу. Варто також зазначити, що люди в Америці постійно самовдосконалюються і навіть у 50, 60 років продовжують навчатися. Як приклад, у Клівлендському симфонічному оркестрі музикант отримує непогану зарплатню, але там жива конкуренція і в спину йому дихає ще 50 віртуозів. Це і є стимулом до самовдосконалення і навчання, підвищення професійного рівня».

Михайло Дейнеґа, директор Іва­но-Франківського обласного художнього музею: «Я ніколи не хотів жити в Америці, але мені дуже шкода, що я живу в Україні. Америка попри те, що має не таку велику і багату історію, як Україна, зробила все для того, щоб там розвивалася культура і мистецтво. Ми тут, на Україні, говорячи про свою духовність, культуру, традиції, забуваємо про те, де ми живемо і що кожен з нас робить для України. Не тому, що ми не хочемо, а тому, що держава не створила умов для розвитку культури й мистецтва в Україні. Можна робити і зробити, але найбільшою перешкодою є закони України, які виписані таким чином, щоб влаштувати заможне життя тим, кого ми обираємо. У нашому житті забагато політики і замало духовності».

Єдиний представник приватних структур Леоніла Жодік, директор приватного підприємства «Леоніла», голова культурно-спортивної асоціації «Фест»: «Усе, що я роблю на Україні підпадає під роботу неприбуткових організацій, які існують і в США, і там успішно розвиваються. Якби в нашій країні була така система, як у США, то мені б не довелося створювати і приватну фірму, і громадську організацію. За кордоном такі функції об’єднані у неприбутковій організації, а той час і ті зусилля, які я витрачаю на ведення бухгалтерії, звіти, вивчення постійних змін до законів, я краще витрачала б безпосередньо на професійну діяльність».

Володимир Черванюк, художній керівник Народного дому селища Делятина, керівник народного вокального ансамблю «Черлені пацьорки»:«Культура Америки дуже висока. До прикладу, на концерті в залі на три з половиною тисяч місць не було жодного вільного місця і ніхто не прийшов туди примусово, і не вийшов з зали під час концерту. Майже всі присутні в залі знають один одного, вітаються, спілкуються і це вже свідчить про високий рівень духовності й освіченості. Ми вміємо зробити щось з нічого, культурні організації працюють попри те, що їм заважають працювати. Та ми могли б набагато більше, якби мали фінансові ресурси».

Володимир Лобурак, спеціаліст відділу культури і туризму Коломийської міської ради: «Звичайно, Америка справила неабияке враження і перш за все щодо обов’язків. Працівники культури в США лише допомагають з документацією у впровадженні громадських ідей та ініціатив. Лише на плечах громади тримається й розвивається культура, а держава тільки допомагає. Повернувшись додому, ще опрацьовуємо інформацію і оскільки кожен отримав запрошення до співпраці у тій чи іншій сфері, то нас чекає непроста, але цікава робота з упровадження в життя наших задумів».

Поїздка до США змусила по-новому подивитися на законодавчу базу України. Меценатство і волонтерство в Україні потребують прийняття відповідних законів на найвищому державному рівні. Лише тоді від року до року добрі традиції взаємодопомоги будуть відроджуватися, переконані працівники культури. Привезли і чимало цікавих ідей, які зібрані в проектах, що їх написали члени делегації для впровадження терміном на три роки.

Пані Ярослава Ткачук також зазначила, що якщо вдасться переконати обласне керівництво і профільне міністерство в необхідності створення на Прикарпатті центрового туристичного міста, то колеги з Клівлендського музею природи готові виступити безкоштовно консультантами у впровадженні задуму. Центровим містом може стати Яремче, адже там уже фактично закладено фундамент музею етнографії та екології Карпатського краю і саме це може бути родзинкою Прикарпаття.

Українська делегація навела і сумну статистику сьогодення: у музеях виставлено лише частину експонатів, а більшість з них лежить у фондо­сховищах. «Знаємо як робити, але, на жаль, не маємо ні відповідних площ, ні належного фінансування. В Україні проблем багато і необхідно залучати громадськість до культурного життя й організації дозвілля», – зазначила Я. Ткачук.

Є надія, що взаємини з працівниками культури міста Клівленд триватимуть і вже восени вони відвідають наш писанковий край. Поїздка до США створила умови для такої співпраці.

Члени делегації з різних міст Івано-Франківщини дуже згуртува­лися за час стажування. Вони запланували створити об’єднання, де всі разом змогли б ефективніше впливати на культурно-мистецьке становлення нашого краю і впроваджувати в життя численні ідеї та задуми. Всі вони – представники різних видів і напрямів у культурі, а спільно кожен внесе свіжу ідею та нове життя у спільні проекти.

Оксана Островська,

Коломийські ВІСТИ