Багатьох мільйонів українців, які перебувають в еміграції чи розкидані нуждою по світах, різдвяна зірка зігріває передусім теплими спогадами про свою Батьківщину, про близьких. А як святкують Різдво українці у світі? — про це сьогодні розкажуть священики, які багато років є душпастирями для наших співвітчизників за кордонами України.

Америка:

традиція обдаровування

Розповідає отець Петро Семенич, який недавно повернувся з Філадельфії, де 13 років душпастирював.

— Українська діаспора у Філадельфії має свої церкви і клуби, на Франклін-стріт стоїть величний собор Непорочного Зачаття — найбільший у світі греко-католицький храм. Окрім нього, відома «Михайлівка» — церква Святого архістратига Михаїла в передмісті, яка є місцем постійних зустрічей та контактів українців між собою. За кілька кварталів від «Михайлівки» розташований Український культурно-освітній центр, що діє з 1980 року, і в його величезному приміщенні працюють українська недільна школа, бібліотека, а також спортивні, танцювальні та всілякі інші гуртки. А при самому центрі зареєстровано близько сотні різних українських громадських організацій. Зауважу, що українці Філадельфії здебільшого мають високий освітній рівень. Звичайно ж асиміляційні процеси також неминуче відбиваються на українській діаспорі. Втім, італійці й французи практично зразу почуваються виключно американцями, а українці й поляки ще намагаються зберегти свою національну ідентичність.

Щодо передріздвяних покупок, які охоплюють всю Америку, то українці також беруть у цьому участь, подарунками обдаровують діти батьків, а батьки — дітей, приятелі одні одних. До речі, Різдво в Америці більше схоже на масовий похід по крамницях. Тільки в цей час у супермаркетах можна застати довгі черги. Сіті й маленькі містечка — в гірляндах і вогнях. Музика грає скрізь і всюди, а «Щедрик» Леонтовича, між іншим, — одна з найулюбленіших мелодій американців. Всі стають трохи добрішими й уважнішими одні до одних.
А щодо самого святкування, то, як правило, ті українці, які ходять до церкви, намагаються дотримуватись давніх українських християнських традицій, що панують на землях України. Тобто святкують його за старим календарем: святвечір з 12-ма стравами, колядуванням, Різдво — все як у нас.

Франція: спільна кутя в храмі

Отець Михайло Романюк душпастирює у Франції 13 років. Він священик собору Святого Володимира у Парижі, яка є катедрою апостольського екзарха УГКЦ для українців у Франції, країнах Бенілюксу та Швейцарії. Храм Святого Володимира — священне місце для кожного українця — саме в ньому 25 травня 1926 року помер Симон Петлюра після пострілів Шварубардаѕ

— Щодо храму святого Володимира, — розповідає отець Михайло, — то згідно з французьким законодавством цю споруду нам передали в користування на 99 років. Ми не платимо міській владі ніякої оренди, а тільки оплачуємо комунальні послуги. Коли ж потрібний ремонт, його оплачує французька влада. А загалом до нашого екзархату належить десять храмів. Щодо українських греко-католицьких церков у Франції, то, окрім нашої катедри Святого Володимира, маємо українські греко-католицькі церкви у Меці, Ліоні, Люрді, у містечку Везіншалет, що за 100 км від Парижа. В інших містах наші священики працюють на духовних місіях у французьких церквах. Більше 90% наших парафіян — це люди, які приїхали з України на роботу до Франції, так звані трудові емігранти. Люди приїжджають, трохи попрацюють і знову повертаються в Україну.
А на їх місце прибувають інші, які теж стають нашими парафіянами. У неділю в соборі в Літургії бере участь до 600 осіб, а на великі свята — й до тисячі буває.
Як ті, які відвідують церкву, так і ті, які не відвідують, знаю, готують святу вечерю, як і в Україні. Попередньо я раджу нашим людям, щоб вони звернулися з проханням до своїх роботодавців звільнити їх на час різдвяних святкувань від праці, французи, як правило, йдуть назустріч. А тоді ми в соборі при великому здвигові нашого народу відправляємо велике повечір’я з витією, а по закінченні богослужіння разом сідаємо за спільну кутю. Це вже 12-й рік буде відбуватися така спільна кутя в нашому храмі. і коли на початках брали в ній участь до 80 людей, то сьогодні — сотні. Такі зустрічі, як і недільні, не лише підтримують духовний зв‘язок між народом. Церква давно вже стала своєрідним центром комунікації українців в Парижі.

У різдвяний час два дні в Парижі відбувається родинний святковий ярмарок. Цього року мерія району французької столиці, на території якого розташована наша церква, запросила нашу парафіяльну громаду виступити з представницькою програмою. Отож будемо колядувати для парижан, а колядувати ми вміємо добре...

Польща: родинне свято

Розповідає отець Михайло Дзюба, який порівняно недавно повернувся з Польщі, де багато років душпастирював у Вроцлавсько-Гданській єпархії.

— На території Польщі українці дотримуються всіх тих традицій і звичаїв, що й в Україні, і в той самий час, що й ми. А церква залишається тим своєрідним вогнищем, яке живить і зігріває саме українську християнську обрядовість і культуру в національних та патріотичних її проявах.

Щодо духовного життя, то в Польщі в усіх навчальних закладах, де навчання ведеться українською мовою, наші священики викладають релігію кожного дня. Наприклад, як вчитель я навчав дітей релігії в ліцеї Лєрници, а сестри-монахині викладають катехизацію в школах, за що отримують, як і світські особи, що мають відповідні духовні студії, від держави відповідну платню. Там важко уявити собі ситуацію, щоб учитель фізкультури чи іншого світського предмета викладав релігію.

Так-от, уже в передсвяткові дні у всіх закладах починають готуватися до різдвяних святкувань: учні вивчають нові або давні колядки, готують вертеп, нові святкові програми, імпрези, вистави, різноманітні виставки. Я б навіть назвав ці приготування в польських школах більш ррунтовнішими, ніж в українських. Хоч саме Різдво для українців, як і для поляків, залишається насамперед родинним святом.